Є гріхи, на які християни моментально звертають увагу. Як правило, коли помічають їх в інших християн. Є гріхи, які шокують — їх ми вважаємо їх серйознішими за інші. Та насправді всі гріхи створюють прірву між людиною і Богом. Нема ніяких ступенів відчуження — ви або примирилися з Богом, або ви з Ним — чужі: „ І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги йому думкою та лихими вчинками, — тепер він примирив на смертнім його тілі, щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними перед собою“ (Колосян 1: 21-22). Немає ніякого проміжного „посередині“.
Можемо обманювати себе, переконуючи, що достатньо уникати „великих“ гріхів, а на інші — дивитися крізь пальці. Така думка помилкова — будь-який гріх потрібно спокутувати. Ми не можемо дозволити собі ігнорувати гріхи, до яких ставимося поблажливо.
Егоїзм / Самовдоволення
Наскільки часто Ісус сварився з фарисеями? Та постійно! І увесь час за їх самовдоволення, лицемірство та егоїзм.
Скільки людей люблять виставляти напоказ свої благочестиві справи, щоб усі побачили, які вони чудові християни. Але Христу все одно, що думають інші люди про вашу щедрість. Його турбує, що відбувається у вашому серці і звідки береться ваша мотивація. Якщо вам дуже потрібно, щоб інші знали, про ваші добрі справи, почуття і думки, і високо оцінили вас, то прийшов час переосмислити ставлення до цього питання.
Страх / Занепокоєння
Ісус чітко дає нам зрозуміти, що думає про наше занепокоєння: „Не турбуйтеся!“ Віра вимагає довіри. У 1 Йоана 4:18 йдеться: „ Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові“. Бог — це любов. Він настільки сильно любить нас, що послав Свого Сина на вірну смерть, щоб викупити нас від гріха. Його любов досконала, а це означає, що нам нема чого боятися. Але іноді страх неминучий. І це велика проблема для кожного. Ми — недосконалі, але страх і занепокоєння не входять до „рівняння Христа“. Якщо є страх, то є проблема з вірою. Все, що можемо зробити — пам’ятати, що Бог тримає все в своїх руках.
Гордість
У церкві ми розмірковуємо про гордість постійно. Обговорюємо небезпеки і шкоди гордині, але іноді ми не особливо розуміємо, що таке гордість. Ми не розуміємо, що кожного разу відмовляючи комусь у прощенні, чинимо з гордості. Щоразу після сварки з кимось, відмовляючись попросити вибачення першими, ми проявляємо гордість. Не забувайте, що благодать Христова пролилася на вас, а ви і свого боку покликані поширювати цю благодать, ділячись нею з людьми довкола.
Плітки
Я виріс у консервативному християнському середовищі, де завжди діяло правило — про людину можна сказати будь-яку гидоту, якщо при цьому додати „дай Бог йому здоров’я“. Тому в поширенні пліток я винен, як і багато інших людей. Нам подобається міркувати про життя інших людей, немов ми живемо в їх головах і все про них знаємо. „Наближені до церкви“ люди часто звинувачуються в такій поведінці, яка виникає з прагнення всіх засуджувати. Звичайно, є певна приємність, коли можна забути про свої проблеми і поговорити про чужих, але пам’ятаймо, що наші розмови повинні бути приправлені благодаттю, а наші гріхи — такі ж жахливі, як і гріхи людей, які нас оточують.
Ненависть
У Нагірній проповіді Ісус говорить нам те, що ми і так добре знаємо: вбивати — це неправильно. Але далі до цих слів Він додає, що кожен, хто ненавидить — теж убивця, тому що ненависть — це вбивство, вчинене в серці людини.
Христова істина в тому, що ми всі — однакові, всі — грішники, які потребують Спасителя. Християни приймають Христа і уникають засудження по вірі і благодаті Бога. Щоразу, погано думаючи про когось, ми забуваємо, що теж грішні. Єдиний спосіб не впасти в цей гріх — визнавати власні слабкості та виховувати в собі смирення. Це допомагає уникнути багатьох гріхів.