Дорогою до цього райцентру синкел Кам’янець-Подільської єпархії, директор ХОБФ «Карітас» митрофорний протоієрей Іван Данкевич розповідає, що понад два роки тому Синод Єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Брюховичах 5–11 вересня 2016 року Божого, прийняв Стратегію соціального служіння Церкви, яка визначила три головні пріоритети.
Перший, якщо коротко, – це плекання духа жертовності та соціальної відповідальності. Найбільша заповідь – це, як відомо, заповідь любові до Бога. А друга подібна до неї – любові до ближнього. І коли християнин виявляє свою любов через конкретні дії (духовно – молитвою, простою людською підтримкою через спілкування, а також матеріально), то він і виконує заповідь Бога, і прямує шляхом спасіння, яке Христос нам дарує. Адже сам Христос каже: що зробили ви одному з братів моїх найменших, ви мені зробили.
Наступний крок, виражений у Стратегії – це власне служіння. Прагнення допомогти іншій людині діяльно, конкретними вчинками та справами, фізично щось підсобити.
Можна, звісно, спонтанно займатися такою діяльністю. Але більший ефект приносить організоване служіння та координація різних соціальних ініціатив та зусиль. У цьому, власне, і полягає третій напрямок Стратегії.
Отож маємо нагоду пересвідчитися, як цей дороговказ для доброго християнина вже втілюється у життя, завітавши у Городок до греко-католицької парафії святого Юрія Переможця, яку очолює отець Зіновій Маланюк. Це містечко – типовий райцентр, якому, певно, притаманні такі ж виклики і проблеми, як і більшості українських населених пунктів. Чи не найперші – соціальні. Важка, немічна, почасти одинока старість. Нелегкі будні родин, які перебувають у скрутному становищі. Щоденні труднощі сімей, де є інваліди… А якщо взяти до уваги, що у Городку переважає приватний сектор, то можна лише уявити, як насправді доводиться людям таких соціально вразливих категорій. Як одинокій старенькій самій виорати город, посадити та зібрати картоплю, заготовити на зиму дров, та навіть елементарне – кілька разів на тиждень здолати шлях до магазину чи аптеки? Або як матері, у якої на руках дитина-інвалід, поратися по господарству? Як дідусеві, діти якого у пошуках заробітків подалися в далекі світи, обійтися без підмоги у весняно-осінній період та не зостатися сам-на-сам з лютою зимою?
Та, власне, відколи у Городку з’явилася греко-католицька церква (зародженням парафії можна вважати 2005 рік), долати подібні життєві труднощі стало набагато легше. Тутешня громада відразу пересвідчилася, що отець Зіновій Маланюк прибув до них з єдиним наміром – втілювати триєдину місію Церкви: звіщати Добру Новину, освячувати та служити. І люди повірили йому та пішли за своїм добрим пастором. І тому соціальне служіння, як таке, тут практикується вже давно, ще задовго до прийняття відповідної Стратегії.
-Отець нам завжди наголошує, що не лише на словах маємо любити ближнього. Може, коли треба просто уважити яку одиноку людину, вислухати її.
-Або до сусідів стареньких та немічних, котрі живуть на околиці, зайвий раз навідатися, запитати, чи не потребують якої помочі?
-Ми слухаємо його, і відгукуємося, коли каже кому підсобити. А то й самі бачимо, й хіба інструмент який знадобиться – то до церкви біжимо. І отець, і господарі часто виручали своїм реманетом, технікою – ніхто не скупиться, не рахує своїх часу та праці.
-Добре, що й молодь до таких благих справ залучають. Богу дякувати, тепер і вона до віри навернулася.
-А мені як усім помагали, коли моя донька тяжко хворіла. Поховала вже її… Оплакую досі… (жіночка у чорній хустині не стримує сльозу, та за хвилину продовжує – авт.) Але священик, люди не залишили мене у цьому горі.
Так навперебій розповідали нам про життя-буття своєї парафії вірні, які живуть поблизу церкви та нагодилися сюди надвечір, аби порадіти гарному «подарунку» – до них привезли «диво-агрегат» та ще деяке новеньке обладнання.
Ясна річ, чоловіки таким обновкам раді ще більше, бо знають, як це полегшить їхню працю. Отець також не приховує задоволення, обмірковує, що за допомогою цих засобів вони і якісніше надаватимуть послуги, і зможуть розширити коло підопічних. Вчора допомагали двом десяткам родин, а завтра ще кільком встигнуть бодай сухе дерево зрізати, дров нарубати чи город скультивувати.
Вихоплюємо отця Зіновія на невеличке інтерв’ю, у якому він передусім наголошує:
– Дуже впору прийшлася прийнята Синодом Стратегія соціального служіння – вона направду допомагає пожвавити християнське життя. І грантова програма, що дозволяє отримати додаткові ресурси, однозначно сприятиме покращенню нашої діяльності у цьому керунку.
Ми у своїй парафії, звісно, опікувалися тими, хто потрапив у скрутне становище, і раніше. Авжеж, завжди допомагали тим, хто потребує, і то не питаючи, до якої церкви ходить чи ходила людина. Але частіше це відбувалося у відповідь на чиєсь звернення, прохання, підказку. Тепер же, коли нас ознайомили зі Стратегією, навчили, як організувати таку роботу на постійній основі, то й ефективність від такого соціального служіння зросте.
-Я поділився отриманими знаннями й інформацією з парафіянами. Ми все разом обговорили, визначили, до прикладу, яка техніка, інструменти для потреб нашої громади були б найнеобхіднішими, а відтак і це побажання також прописали у проекті, що підготували по грантовій програмі. Проект ухвалили і нам виділили понад 21 тисячу гривень, на які й придбали мотоблок, електричну пилку та дві сокири.
Мотоблок наразі у комплекті з фрезою, і вже нині ним культивуємо городи під зиму, робитимемо це й навесні. Але до нього можна приладнати ще багато пристроїв і таким чином виконувати різні операції. Це направду універсальний агрегат і він дуже виручатиме нас. Як і електропилка, без якої зараз просто не обійтися – саме сезон заготівлі дров…
Від’їжджали ми з Городка зі спокійною душею. Також раділи, що можливості тутешніх греко-католиків, аби допомагати потребуючим містянам та один одному, значно розширяться. І якби кожна парафія (а отже і кожна єпархія або екзархат) насправді виявили увесь свій потенціал милосердя, то чисельність тих, хто зміг би отримувати підтримку від Церкви, зросла б у рази. І цей здвиг однозначно став би добрим поступом на шляху спасіння.
Наталка Коберник.