Новонароджений Спас – воплочена Божа любов, що, як єдине і вічне джерело радості, усуває страх. Справжня любов – це не тимчасове і швидкоплинне людське почуття, а животворна сила, обшир життя, дарований і забезпечений самим Богом. Лише в просторі Божої любові й радості людина може жити вповні, розвиватися і бути собою. Бог не хоче, щоб Його творіння боялося, і тому в Різдві приходить до нас як беззахисна дитина… Він робить нас сьогодні здатними без страху відкрити наші обійми Богові та ближньому…
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА
Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим
Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість!
Лк. 2, 10
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі в Христі!
Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди!
В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості.
Новонароджений Спас – воплочена Божа любов, що, як єдине і вічне джерело радості, усуває страх. Справжня любов – це не тимчасове і швидкоплинне людське почуття, а животворна сила, обшир життя, дарований і забезпечений самим Богом. Лише в просторі Божої любові й радості людина може жити вповні, розвиватися і бути собою. Бог не хоче, щоб Його творіння боялося, і тому в Різдві приходить до нас як беззахисна дитина. Син Божий дає себе покласти в ясла на сіні, дає себе обійняти людськими руками, годувати людськими грудьми Богоматері. Всемогутній Бог, який нічого не потребує, робить себе потребуючим, немічним і залежним від тепла й ніжності людської любові! Він робить нас сьогодні здатними без страху відкрити наші обійми Богові та ближньому.
Тож звідки береться цей страх? Людина боїться передусім тому, що вона, будучи відокремленою від Бога через гріх, почувається покинутою і самотньою: сам-на-сам зі світом, якого не знає, і беззахисною перед його ворожістю. Коли людина закрита до любові свого Творця, вона навіть Його боїться, хибно сприймаючи Бога як ворожу і чужу силу, що начебто може їй загрожувати, а тому намагається будувати свій світ без Нього. Вона ховається від Господа Бога свого, як це колись робив у раю після гріхопадіння Адам. Читаємо у книзі Буття: «Бог покликав чоловіка і спитав його: “Де ти?”. Той відповів: “Я чув твою луну у саді й злякався…”» (3, 9-10).
Життя людини без Божої любові перетворюється на «простір тривоги і неспокою». Людина, віддалившись від обличчя Бога, потрапляє на терени постійного страху за своє життя перед обличчям смерті. Саме цей страх і є інструментом зла, яке неминуче проймає і паралізує людину, відбирає в неї свободу, позбавляє її радості й надії. Людина поза Богом боїться також свого ближнього, чужинця, емігранта, бо підсвідомо вважає його конкурентом за її ілюзорний простір безпеки і достатку. Врешті, вона боїться самої себе: своєї слабкості та обмеженості. Вона боїться не виправдати очікувань інших, боїться бути невдахою в навчанні та на роботі в контексті дедалі агресивнішої конкуренції у світі. І ось сьогодні серед нашої сучасної ночі боязні і непевності лунає голос ангела з небес: «Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість!» Лк. 2, 10
Син Божий народився в людському тілі, щоб подолати саму причину тривоги, страху і загублення людини. Він і сьогодні, у своєму Різдві, входить зі своєю визвольною божественною любов’ю у холодні й темні печери сучасної людини, у наш світ, сповнений щоразу більшою тривогою, у наш особистий простір життя. Народжується між нами, щоб усунути паралітичну силу наших теперішніх страхів і тривог і щоб сказати людині ХХІ століття, сказати кожному з нас: «Не бійся!» Про це читаємо у Посланні до євреїв: «А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (2, 14-15).
Різдво – джерело перемоги над страхами сучасної людини: страхом перед майбутнім і невідомим, страхом перед іншими, страхом перед смертю. Святкуючи народження нашого Спасителя, Його радісне різдвяне входження в горизонти нинішнього людства, не даймо нікому себе залякати! Сказане сьогодні слово ангелів «не бійтеся» також звернене до українського народу перед лицем викликів сучасної історичної хвилі нашого національного буття. Якщо «з нами Бог», то хто зможе нас залякати, забрати чи поневолити нашу волю до захисту нашої держави і народу, до істинної справедливості, гідності та свободи? Пише св. Іван: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо він перший полюбив нас» (1 Ів. 4, 18-19).
Різдво – це єднання Бога з людиною: Бог сам входить у життєвий простір людини і починає жити як людина, приймаючи всі невигоди, виклики й загрози. Радіймо, отже, бо ми ті, кого Христос у своєму народженні визволив від страху, даруючи нам радість у любові. Він також відновить нашу здатність до любові Бога і ближнього. У Ньому – основи нашого народного, державного і церковного буття.
Дорогі брати і сестри! З Різдвом Христовим щиро вітаю всіх вас: тих, хто в Україні і на поселеннях, хто сьогодні святкує разом з рідними і хто далеко від рідних, молодих і старших, дітей і батьків, здорових і немічних, заможних і бідних. Сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Думкою і серцем я з тими, хто страждає від тілесних і душевних ран. Усі, хто з вас перебуває у сумнівах і пошуках серед небезпек і тривог сучасного світу, хто спраглий справжнього миру й радості – прийміть оце моє різдвяне вітання і мої обійми в любові. Особливо сьогодні я єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу. З цієї святкової нагоди висловлюю вдячність і передаю благословення також нашим ветеранам бойових дій. Хай слова нашої колядки промовляють до серця кожного:
Пастирям уподобімся,
Рожденному поклонімся,
Щоб ізволив мир нам дати,
Скорби в радость преміняти,
Віруючим, віруючим у Нього (Вселенная, веселися).
Зі щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!
Христос народився! Славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозваного,
13 грудня 2019 року Божого