Владика Іван: «Найважливіше у дебатах про дату святкування Різдва – не втратити розуміння самого свята»

Шпітальний Микола   Січень 3, 2020   Коментарі Вимкнено до Владика Іван: «Найважливіше у дебатах про дату святкування Різдва – не втратити розуміння самого свята»

1 грудня Кам’янець-Подільська єпархія УГКЦ отримала свого першого правлячого архієрея. Ним став виходець із Тернопільщини та багатолітній настоятель української парафії святих Сергія і Вакха у Римі о. Іван КУЛИК. Недавно він із пастирським візитом був у Кам’янці-Подільському, де освятив іконостас у храмі Пресвятої Трійці та напередодні різдвяних свят дав ексклюзивне інтерв’ю «Подолянину».

– Владико, як поставилися до того, що Вас обрали першим в історії греко-католицьким єпископом Кам’янця-Подільського?

– Був здивований тим, що церква кличе мене до єпископського служіння. Адже ще молодого віку та не маю, відповідно, довголітнього досвіду священнодіяння, а поза тим служив виключно за межами України. Покликання бути правлячим архієреєм недавно створеної єпархії в Україні тільки посилило мій подив, адже синод нашої церкви довірив мені не лише архієрейство, а ще й очільництво новоствореної структури. Я вдячний за таку довіру, хоч мушу визнати, що моє здивування було поєднане з первісним бажанням не прийняти це покликання. Однак, прийнявши відповідальне служіння, вірю, що Господь даватиме мені мудрість та силу гідно його звершувати.

– Владико, розкажіть про свої перші враження від єпархії та вірних, що проживають на території Хмельниччини?

– Оскільки ще мало часу здійснюю своє служіння, то, звісно, не маю цілісного враження про єпархію та вірних, що її творять. Перше, що мені було відчутним на місці нового служіння, – це відкритість і щирість священників, монахів, мирян єпархії, а також готовність до співпраці представників місцевої влади.

– Ви довгий час опікувалися греко-католицькою спільнотою в Римі. Як живуть українці в Італії та чи зберігають зв’язки зі своїм народом, його культурою?

– Українці в Італії зазвичай є трудовими мігрантами, тому багато часу приділяють праці, однак поза нею знаходять час відпочити в різний спосіб, зокрема, взяти участь у святкуваннях чи паломництвах і подорожах визначними місцями Італії та Європи. Українська церква для українців-емігрантів на загал та в Італії зокрема відіграє важливу роль – окрім звичної ролі духовного осередку, парафія стає ніби родинним домом та національним центром. Зв’язки зі своїм народом та його культурою українці намагаються більше чи менше інтенсивно зберігати. Досягати цього вдається через систематичні відвідини України у час відпусток, а також завдяки діяльності українських недільних шкіл, в яких діти вивчають українську мову та культуру, участі у відзначенні державних свят і річниць, пов’язаних з історією української землі. Також участі в благодійних заходах, де збирають кошти чи то для хворих дітей з України, чи то для українських захисників. Багато з перерахованих заходів відбуваються саме при українських парафіях.

– Ваше преосвященство, чи можливе в майбутньому перенесення єпископського осідку із Хмельницького до Кам’янця?

– Справді, може виглядати нелогічним те, що назва єпархії пов’язана з Кам’янцем-Подільським, а її осідком є місто Хмельницький. Назва відображає історію УГКЦ на цих теренах, адже тут, попри те, що ніколи не існувало окремої греко-католицької єпархії, була дуже добре організована структура нашої церкви. Зокрема, на момент входження цих земель до складу Російської імперії наприкінці XVIII століття на території сучасної Хмельницької області існувало 919 наших парафій, які належали до Галицької (Львівської) єпархії, очільники якої іменували себе єпископами галицькими, львівськими та кам’янець-подільськими. Отже, єпархія сьогодні виявляє в своїй назві правду про історичну тяглість греко-католицької церкви на землях Хмельниччини. Однак при відновленні церковної структури наприкінці 2015 року бажанням синоду УГКЦ було те, щоб катедральний собор та осідок єпископа розташовувалися у Хмельницькому з огляду на те, що це обласний центр, тому в ньому можна краще координувати життя єпархії. Але питання єпархіального осідку не є незмінним. Тому, якщо виникнуть передумови і потреба для перенесення його із Хмельницького до Кам’янця-Подільського, і це буде схвалено синодом, то теоретично таке цілком можливо.

– Чи плануєте розвивати та поглиблювати міжконфесійні відносини з іншими християнськими церквами, зокрема православною та римо-католицькою?

– Звичайно, адже завданням церкви є пошук єдності. Це воля Христа, щоб усі були одно, як Він перебуває в Отці, а Отець у Ньому (пор. Йо 17, 21). Прагну досягати єдності можливими мені способами. Насамперед молитовно, але також через різні зустрічі, можливо, спільні наукові конференції. Для мене був позитивним відкриттям факт існування на теренах Хмельниччини духовних рад. Буду намагатися співдіяти з усіма добрими ініціативами цих рад і гадаю, що саме їхнє існування свідчить – ми йдемо добрим шляхом.

– Як ставитеся до ідеї перенесення Різдва з 7 січня на 25 і переходу українських церков на новоюліанський* стиль?

– Думаю, що перехід на новоюліанський стиль є природним, адже держава дотримується григоріанського календаря. Тому логічним було б не творити систему паралельних дійсностей, а дотримуватися одного календаря у цивільному та церковному житті. Про природність такого переходу можуть посвідчити багато наших спільнот у діаспорі, які вже давно дотримуються новоюліанського календаря. Однак дуже важливим для нас є збереження єдності країни, тому такий перехід повинен бути спільним для Української греко-католицької церкви та православних церков в Україні. Хочу наголосити, що найважливіше у дебатах про дату святкування Різдва – не втратити розуміння самого свята. Досвід життя на Заході показав мені, як втратилося значення Різдва на цих землях, адже комерціалізація свята призвела до затирання його змісту. Потрібно берегтися, щоб у нашому контексті «календаризація» чи політизація питання не призвела до чогось схожого.

– На Вашу думку, які мають бути риси сучасного єпископа і, зокрема, які головні завдання сьогодні стоять перед Кам’янець-Подільським архієреєм?

– Єпископ має бути людиною молитви, а також людяним, відкритим, вміти слухати та чути вірних. Зрештою повинен мати ті чесноти, про які згадував ще апостол Павло в посланні до Тимотея: тверезість, розважливість, чесність, гостинність, здібність навчати, сумирність, несварливість, негрошолюбство (пор. 1 Тм 3, 2-3). Щодо головних завдань, які сьогодні стоять переді мною як Кам’янець-Подільським єпископом, то насамперед це глибше ознайомлення з єпархією. Перед номінацією я ніколи не був на цих теренах, тому моїм першим завданням є проводити зустрічі, спілкуватися зі священниками, монахами та мирянами єпархії, відвідувати парафії, слухати людей. Звісно, це все має починатися зі спільної молитви, яка більше, ніж щось інше, здатна нам відкрити одне одного.

– На міжнародному рівні 2020-й проголошений роком Біблії. На Вашу думку, яке місце має посідати Святе письмо в житті християнина?

– Святе письмо – це Слово Боже, тому його місце в житті християнина має бути центральним. Однак у східнохристиянській традиції Біблія ніколи не є відділеною від літургійного життя та досвіду святих отців. Молячись святу літургію чи інші літургійні богослужіння, чуємо дослівні тексти Святого письма чи їхній переспів. Читаючи святих отців, входимо в розуміння Богом натхненного тексту, автентично пережите великими святителями. Це не заперечує водночас важливості читання Святого письма у вузькому та буквальному значенні. Дуже заохочую всіх також приватно читати Слово Боже, якщо можна, щоденно. У нашій церкві не маємо звичаю інтерпретувати біблійні уривки на свій розсуд, а читаємо його у призмі двохтисячолітньої традиції. Однак неможливо розуміти Святе письмо у призмі традиції церкви, якщо його особисто і систематично не читати чи слухати.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ,

секретар Духовної ради.

* Прим. авт. – Відмінність між григоріанським (за яким живе католицький світ і більшість протестантів) і новоюліанським календарями в тому, що, згідно з останнім, нерухомі свята (Різдво, Водохреще, Покрова, Успіння) переносяться на 13 днів раніше і будуть співпадати з григоріанським календарем, але дати рухомих церковних свят (Пасха, початок Великого посту, Вознесіння, П’ятидесятниця) і надалі визначатимуться за теперішнім юліанським календарем. Тому Великдень, на відміну від Різдва, навіть після переходу на новий календар православні та католики будуть відзначати в різні дні, і лише час від часу ці святкування збігатимуться. Нині новоюліанський календар, який до 28 лютого 2800 року буде повністю збігатися з григоріанським, використовують одинадцять із наявних п’ятнадцяти автокефальних православних церков.

Джерело: газета «Подолянин», 03.01.2020 р.