Як пояснити дітям, що Миколая насправді немає? І що то не він кладе подарунки під подушку? На ці запитання відповідає психолог БФ «Карітас-Київ», Наталія Сиротич.
КОРОТКА ВІДПОВІДЬ:
Ніяк. Бо він є. І подарунки таки від нього.
ДОВГА ВІДПОВІДЬ:
По-перше, Миколай справжній і Миколай є. Бо він — святий. Не казковий персонаж. Не супергерой. Не Дід Мороз, вигаданий якимись людьми з метою замінити, стерти, забути, знецінити пам’ять про справжнього святого. Це святий, якого неможливо «стерти», бо він на Небесах. Є і буде завжди. Це не просто якийсь «Миколайчик», ні. Його дива, зцілення, молитви за нас — щось незбагненне! Тому про святого Миколая таки варто більше дізнаватися і нам, і нашим дітям, не просто з легенд, які часто нагадують казочки, а отже, зрівнюють святого з казковим несправжнім Дідом Морозом, а з історії життя святих і з нашої сучасної історії християн. Власне, самим творити цю історію див, молячись до Миколая, отримуючи дарунки-відповіді від Нього.
По-друге, дарунки під подушками — то справді від Миколая. Бо саме цей святий допомагає нам під час вибору подарунку. Дуже непомітно для нас.
Лише пригадайте, як, шукаючи дарунки, знаходили те, що давно шукали, або те, що було чиєюсь невимовною мрією (а Ви думали — просто так, для настрою)… Миколай сходить на Землю, ходить з нами по магазинах чи подає необхідні матеріали, коли творимо щось руками. То все він. Але ми — його руки, ноги, усмішки… Його посланці. І наші діти також. І, як тільки зможуть усвідомити, зразу маємо їм про це сказати. Взяти мамі дитину з собою у магазин, аби таємно разом обрати дарунок для тата. Взяти татові дитину, щоб вибрати дарунок мамі. Прислухаючись до серденька, оченят, обираючи на доторк, смак, нюх… Дослухаючись до Миколая, який стоїть поруч…Тоді до дітей буде зовсім просто донести правду: «Часом дарунки для тебе Миколай просить купити твоїх батьків, бабусю чи дідуся. Вони його посланці. І ти теж його посланець для когось». Власне, це завжди буде правдою. Просто «дозованою». У якомусь віці не говоритимемо про посланців, а колись розповімо. Цього неможливо зробити з Дідом Морозом. Бо там таки треба зізнатися, що то вигадка й казка. Звісно, казка з любов’ю до дитини. Але казка. Не щось небесне і дуже близьке водночас, що навіки у нашому серці, що справжнє-справжнісіньке.
По-третє, маємо пам’ятати, що є люди, для яких посланцями Миколая можемо бути тільки ми. Бо, якщо не ми, то більше не буде Миколаю через кого передати… Діти з кризових сімей, люди літнього віку, люди з інвалідністю, військові і часом просто наші сусіди. За місяць, тиждень, день до свята варто запитувати себе: «Чи справді я вже зовсім-зовсім не можу стати посланцем Миколая ще для когось цього року?»
По-четверте, в Миколая, передусім, маємо просити чогось, що не купиш за гроші й не потримаєш у руках. Дитячі листи не мають починатися з піжам з єдинорогами і машинок на радіоуправлінні! І про це дітям маємо казати змалку. Бо так цінно у час перебування Миколая на Землі, просити в нього духовних дарів! Бо він поруч, дуже близько. Просити всього, що зможе випросити в Бога лише він, чого не купить тато за найбільші гроші, чого не замовить мама в наймасштабнішому інтернет-магазині. Просити, мріяти, бажати, аби він знав, що нам принести. Бо мрії — це плани Бога щодо нас на Землі.
Я знаю дитину, яка просила в Миколая братика, і рівно через 9 місяців від 19 грудня його отримала. І знаю, що є люди, яким Миколай приносив чоловіка чи дружину, друга чи вчителя, здоров’я чи прекрасного лікаря, душевний спокій чи добру звістку. І навіть тим, хто не просив, — приносив. Бо він дуже добрий та люблячий святий…
Наталія Сиротич